З перших днів війни колектив акушерсько-гінекологічного відділення КНП «Малинська міська лікарня» жив немов на пороховій бочці. Зверху доносились ворожі обстріли, а у відділення поступають породіллі, котрим слід надавати негайно допомогу. Дехто з лікарів і медсестер навіть ночували разом із мамами і новонародженими дітьми, бо не мали змоги через напружену ситуацію виїхати в місто. Стомлений, але задоволений результатами своєї нелегкої роботи персонал відділення, що нараховує майже 30 чоловік, ось уже 57 діб продовжує допомагати малечі з’являтися на світ. При тому, що Малин в ці буремні дні стає батьківщиною для немовлят із сусідньої Київщини, котрі вперше з'являються на світ тут, через складні умови й розруху на місцях.
Про всі тонкощі й здобутки колективу акушерсько-гінекологічного відділення, приємні миттєвості й не зовсім, переживання, сльози радості – у розмові з завідуючою акушерсько-гінекологічного відділення, лікарем вищої кваліфікаційної категорії Н. А. Полянською.
– Наталіє Анатоліївно, ось уже 57-ий день в країні триває війна. Пригадуєте, як все починалось, що пережили?
– Коли все це лихо розпочалось, я була вдома. Коли про початок війни мене повідомив чоловік, вже о 7-ій ранку була у відділенні. Спочатку дуже хвилювалась за персонал, за породіль і пацієнтів. Ми не знали, що можна буде очікувати від ненависного ворога. Тому я взяла себе в залізний кулак, зібралася й передавала такий настрій всім підлеглим, адже на нас дивляться і так знервовані й перелякані жінки. Я, напевно, за все життя таких емоцій ще не переживала взагалі…
Та й, у вечір, коли саме російські війська обстрілювали центр Малина, ми були в операційній. Разом із колегами прийняли рішення, що ситуація екстрена і нам необхідно терміново оперувати. Потім у нас ще була одна жінка з сильною кровотечею, а в цей час знову лунала сирена й доносились сильні вибухи десь поряд... Не знаю чому, але ось ці навіть два найважчих випадки чомусь збіглися саме з найбільшими обстрілами Малина та околиць. Але ми зібрались, вистояли, виконали все, що потрібно було для того, щоб врятувати життя наших пацієнток.
— Попри війну, продовжували народжуватись дітки?
— Навіть тоді, коли Малин бомбили у нас народжувалися дітки, а мої дівчата ночували у підвалі разом із мамами.
За період із 24 лютого по 21 квітня нинішнього року у нас народилося 27 діток – 12 дівчаток і 15 хлопчиків. І що, хочеться відмітити, 70 відсотків пологів припала саме на перші два тижні війни . Тоді щодня у нас було по 2-3 пологів, при тому, щоб врятувати життя малюку й мамі, часто змушені були робити й кесарів розтин, проводили й ургентні гінекологічні оперативні втручання.
— Для цього спустилися навіть у підвальне приміщення?
— Ви можете уявити наші відчуття й стан, коли над головою літають літаки, гучно лунає сирена, десь щось зривається, стріляє, гупає, а ми повинні за будь-яких обставин виконувати свою роботу. Тому й прийняли рішення, про облаштування пологового залу в підвальному приміщенні лікарні. Необхідне косметичне прибирання, медустаткування та обладнання для проведення пологів і обстежень хворих ми туди спустили. Зокрема, встановили там спеціальний трансформер, на якому приймали пологи й надавали допомогу жінкам. Згодом дійшли думки, що війна ще триватиме, й гуртом облаштували ще одну більшу кімнату. Там віднині на 15 ліжках розташувались наші мамочки, а також і медперсонал, котрі після доби чергувань, виснажені й втомлені не мали можливості дістатись додому, бо місто зазнавало частих авіанальотів і артилерійських обстрілів…У нас ще й нині проживає наша колега, медсестра з с.Нових Вороб'їв зі своєю чотирирічною донечкою., бо поки повертатись додому їм небезпечно…
— Хто з вами з перших днів пліч-о-пліч?
— Ми організували нашу роботу таким чином, щоб нашим пацієнтам була змога постійно надавати фахові консультації, поради. Особисто я чергувала у відділенні тоді через день. Вдома я почала проживати аж із 11 квітня… Постійно у відділенні були лікарі акушер-гінекологи – це я і моя колега Леся Геннадіївна Руденко, Людмила Петрівна Хомінець ну і, звісно, при потребі викликали й анестезіологів, а також педіатри — неонатолог Анжела Чеславівна Мікутель, Леся Миколаївна Комаревич, Оксана Олександрівна Сичевська, Значно допомагають і лікарі-інтерни – акушер-гінеколог Анастасія Сергіївна Єнько та педіатр Ірина Вікторівна Фльорко.
— Колектив відділення чисельний, справляєтесь?
– Спочатку тих подій декілька працівниць тимчасово виїхали з міста, щоб вивезти своїх діток у безпечні місця. Але вони вже повернулися й продовжують сьогодні працювати. Загалом наш колектив складається з 28 працівників – усі вони працюють під час війни. У колектив повернулись навіть ті, які раніше працювали в нас за сумісництвом на 0,5 ставки. З Києва та з приватної клініки Малина. Всі колеги досвідчені, згуртовані, професіонали своєї справи. За це я всім дуже вдячна й схиляю перед ними голову, що не бояться працювати в таких умовах…
— З переважної більшості пологів були якісь особливі випадки?
— Хочу зазначити, що до нас народжувати діток приїжджали не лише мами нашої громади, а й з Київщини, де велися активні бойові дії…
А стосовно особливих випадків, то таких було два. Перший – до нас поступила вагітна жінка з с.Загальців Бородянківського району. Вони разом з мамою втекли з-під обстрілів. Спочатку поїхали до Ворзеля, але там рашисти розбомбили пологове відділення, затим у Радомишль, а там немає такого відділення, і вже аж тоді їх направили до нас. На другий день її прооперували, з дитинкою – синочком Богданчиком все добре. Зараз ці дві жінки залишилися у Малині.
А другий випадок – це 26-річна молода мама з-під Іванкова. За 10 днів до приїзду в Малин вона народила дитину в підвалі. Десять днів просиділа з немовлям там, а коли почула, що російські окупанти для втіх шукають собі місцевих жінок, разом із сестрою відважилася втікати. Сім кілометрів (!) жінки з малюком йшли пішки, а потім їх врятували волонтери і привезли до нас. Жінка була втомлена, кульгала, мала стерті ноги. Ми її оглянули і надали першу допомогу. Зараз і з мамою, і з дитинкою, все добре.
— І в умовах війни табу на партнерські пологи не вводили?
– Зайві нерви та стресові ситуації породіллям зовсім не потрібні. Усі дітки з'явились на світ доношеними, мали нормальну вагу, належні фізіологічні антропометричні дані. Щоб мінімізувати стрес, з першого дня війни дозволили партнерські пологи. І фактично 90 відсотків усіх наших пологів були з партнерами – чоловіком, мамою, сестрою чи навіть подругою. Не забуваймо про те, що перлиною неба є сонце, а перлиною будинку – новонароджена дитина!
— А як справи із забезпеченням усім необхідним, харчуванням? Хто допомагає?
— Стосовно забезпечення, то увесь необхідний набір препаратів і медикаментів маємо. Маємо й певний банк засобів гігієни для немовлят, що допомогли створити волонтери, деякі речі передали й по лінії ЮНІСЕФ. Це медичні інструменти, одяг для дітей, горщики для старших діток, дитяче харчування, а також жіночі набори для виживання у польових умовах. Ми також отримали пральні порошки, антисептики, ковдри для малюків. Можемо також забезпечувати підгузками та деякими дитячими ліками. Обладнання та інструменти всі необхідні маємо також. Із харчуванням також серйозних перебоїв не було: готували спочатку самі, дещо допомагали волонтери, та й їдальня лікарні постійно також працює…
– Я так розумію, що вже потихеньку повертаєтесь до звичного режиму. Почали проводити вже й планові операції чи лише невідкладні?
– Так, звичайно. Життя ж продовжується. З 11 квітня ми вже відновили проведення планових гінекологічних операцій. Станом на 21 квітня їх вже зробили чотирьом жінкам. Нині у відділенні перебувають вісім пацієнток.
До речі, не переставала працювати і жіноча консультація, жінки можуть ставати на облік. У жіночій консультації поліклініки працює досвідчений лікар акушер-гінеколог консультативно-діагностичної поліклініки КНП «Малинська міська лікарня» Тамара Миколаївна Габор.
— Наталіє Анатолівно, що побажаєте своїм пацієнткам і колегам в ці нелегкі для усіх нас часи?
— Народження дитини зазвичай є причиною радощів. Світ змінюється і все набуває кольору новонародженої дитини. Найцінніші прикраси, які ви коли-небудь матимете навколо шиї – це руки вашої дитини. Не забувайте про це ніколи. Це ангели Господні, котрі постійно радують своїх батьків, підштовхують до чудових вчинків, вимагають їх постійно любити, ростити, доглядати й виховувати. Не даремно, хтось із великих сказав: «Діти – це пил зірок, здутий із рук Бога».
Своїм колегам – акушер-гінекологам, неонатологам, акушеркам, медичним сестрам та санітаркам хочу щиросердно подякувати за самовіддачу, професіоналізм, згуртованість, взаємодопомогу в період військового стану й побажати мирного неба над головою, перемоги й здійснення усіх планів і мрій.
Інтерв'ю вів Богдан ЛІСОВСЬКИЙ.
